РИА новости Украина — Радиостанция Голос Столицы
Кабмин начал реформу профессионально-технического образования. Об этом на своей странице в Facebook написал премьер-министр Владимир Гройсман. По мнению главы Кабмина, главные составляющие этой реформы следующие: введение регионального заказа кадров; переориентация образования на те профессии, которые реально востребованы; изменение материальной и методической баз, чтобы по этим профессиям ученики получали качественное образование.
Для достижения этой цели, по словам премьера, в 2016-2017 годах было создано 50 современных учебно-практических центров. А на 2018 год запланировано еще 50.
Текущую ситуацию в сфере профессионально-технического образования в Украине в эфире радиостанции Голос Столицы проанализировал исполнительный директор аналитического центра CEDOS Егор Стадный.
(текст публикуется на языке оригинала)
Чи працюють зараз заклади профтехосвіти? 50 сучасних навчально-практичних центрів, які відкрились в 2016-2017 роках і про які говорив прем'єр, що з ними?
— Дивіться. Тут треба відділити котлети від мух. Перш за все, не думаю, що такі гучні заяви насправді мають відображення в реальності. Уряд не має якоїсь комплексної реформи щодо професійно-технічної освіти. Анонсоване так зване регіональне замовлення діє вже дуже багато років, і насправді це все просто-напросто остаточне вирішення питання переведення фінансування професійно-технічної освіти на місцеві бюджети. От ще три роки тому їх фінансували за рахунок центрального бюджету. Уже три роки поспіль це — місцеві бюджети, і в чому була головна ідея? В центрі потреб не бачать і не знають, кого готувати, які саме кваліфіковані професії, а на місцях розберуться краще і створять ради на рівні областей, які будуть вирішувати — чи слюсарів нам треба більше, чи будівельників, чи монтажників, чи залізничників, чи виноградарів, бджолярів і так далі. За всі ці роки, що ми можемо сказати? Сподівання на те, що місцева влада, люди на місцях, краще знають і можуть розібратись в тому, на які потреби скеровувати кошти, вони не підтвердились. Отже, ця одвічна ніби формула про те, що люди тут краще знають, ніж ми там, в Києві, вона не завжди спрацьовує, тому що треба стимули, і перший стимул, який відсутній, який треба створювати, це стимул для роботодавців, тому що в професійно-технічній освіті йде про те, що треба навчальне середовище, аудиторії, обладнання, верстат і таке інше створювати максимально наближеним до умов на виробництві, я вже не кажу, що на самому виробництві врешті створювати навчальні заклади. І коли говорять про 150, як Ви сказали, навчальних закладів чи ще щось, мені насправді невідома ситуація з тим, що з ними відбувається. Проте, те прогресивне в професійно-технічній освіті, яке я бачив, це все створені самими роботодавцями, самими підприємствами у себе на виробництві навчальні заклади, де під керівництвом досвідчених уже майстрів, працівників іде навчання учнів ПТНЗ.
Як зараз відбувається підготовка таких професійних кадрів? Чи є бачення наперед, які професії будуть потрібні, чи про це взагалі немає мови?
— Ось бачите, в тому то і собака заритий, що для того, щоб бачення це було, нам потрібно розуміти, яка наша економіка. Гаразд, яка є зараз, ми вже ніби розуміємо, якою ми хочемо її зробити через 3-5 років. Ось саме коли зрозуміємо, якою хочемо її бачити через 10 років, стільки певних працівників нам потрібно навчити. Причому це легше зробити, ніж з вищою освітою. Там не потрібно чекати чотири або шість, або довше років, як у вищій освіті. Півторарічний цикл ПТНЗ, дворічний цикл ПТНЗ — він досить мобільний, і вся проблема в тому, що в центрі сподівались так, коли переносили це фінансування на місцеві бюджети: ось на місцях будуть краще розуміти. Але виявилось насправді, що попали в пастку, коли замість того, щоб в центрі зібрати людей, які будуть розуміти, аналізувати дані, потрібно створити 24 такі команди на кожну область, які б розуміли, які там потреби і щоб знайшлись такі фахівці, які зможуть це все аналізувати, будувати прогнози, моделі, а виявилось, що одвічна проблема — бракує у нас кадрів, бракує у нас фахівців, які б рахували ці всі перспективи. І наступна річ, яку також не розв'язують на місцях, як і в центрі це теж не розв'язували: ПТНЗ понад 20 років існували в дуже комфортних умовах. Всі ці замовлення, скільки їм треба готувати учнів за бюджетні кошти, розраховувались лише з огляду на власні потреби навчальних закладів, скільки їм треба ставок вчителів, стільки-то і буде у них бюджетних місць, буде вчитись учнів.
Скільки вони кого випустять, не важливо?
— Скільки потрібно — не важливо, скільки випустять — не важливо. Типова ситуація. Приходить директор ПТНЗ до підприємства і говорить: візьміть моїх 300 учнів на практику. Підприємство говорить: вибачте, нам 300 учнів не потрібно, нам 20 з гаком вистачить на практику зараз брати. Директор ПТНЗ тоді відповідає: ви знаєте, якщо зараз 300 не візьмете, я закриюсь через пару років і у вас не буде і 20 потім. І тому беруть 300, але ж 20 беруть на виробництво, а ще 280 підмітають подвір'я. Ось така практика відбувається, тобто зараз нібито потрібно виводити їх з цих комфортних умов, а хто ж хоче виходити з зону комфорту? Тому самі професійно-технічні навчальні заклади не є надзвичайно активними прихильниками цих всіх змін, тому що це для них означає вийти із зони комфорту, в якій вони існували понад 20 років.
Читайте также: Уволить Супрун? Можно, но только вместе со всем Кабмином
К слову, куратор исследовательского центра HeadHunter Украина Ирина Брицкая в эфире «ГС» отметила, что подготовка кадров ПТУ на заказ — требование времени. Она подчеркнула, что в Украине много людей с высшим образованием, поэтому нехватка рабочих специальностей чувствуется особо остро.
